Вже більше пів року на Донеччині працює збірний пункт евакуації — місце, де для тисяч мешканців регіону починається складний шлях вимушеного переселення через війну.
За цей час через евакуаційний пункт пройшли 9795 людей, серед них 1821 дитина, 1562 людини з інвалідністю, 303 маломобільні особи та 18 немобільних людей, яким була потрібна особлива допомога. Звідси люди прямують до транзитних пунктів евакуації: майже 9 тисяч осіб вирушили до Лозової, ще понад тисяча — до Павлограда, звідки починається новий етап їхнього життя у безпечніших регіонах.
Збірний евакуаційний пункт став місцем, де об’єдналися зусилля місцевої влади, рятувальних служб, волонтерів та громадських організацій. Тут людям допомагають на кожному кроці: від евакуації безпосередньо з дому — до тарілки гарячої їжі, руки, що допоможе донести важку сумку, і погляду підтримки, який іноді важить більше за будь-які слова.
«Всі ці люди жили своє життя у населених пунктах Донеччини, які війна вже зруйнувала або почала руйнувати, — говорить фахівчиня по роботі з громадами Карітасу Краматорськ Альона Задир. — Покидаючи рідний дім, вони прощаються не лише зі стінами – там залишається їхнє коріння, спогади, мрії…».
Кожному, хто переступає поріг евакопункту, вже болить за рідний дім. Але ще більше — невідомість попереду: куди їхати, як починати життя знову, як знайти сили для нового старту.
— З Божою допомогою та завдяки волонтерам я вже вдруге за час повномасштабного вторгнення виїжджаю з небезпеки. Їду до сина в Київ. Мушу їхати, кидаючи все… — тихо каже 75-річна пані Любов з Дружківки.
Пані Наталя з Костянтинівки під час евакуації взяла із собою шістьох котів. Ще семеро залишилися у понівеченій квартирі. Жінка не взяла із собою жодної сумки з речами — з міста довелося виходити пішки. Вона зібрала лише тварин — стільки, скільки змогли витримати руки — і годинами йшла, ховаючись від безпілотників та перечікуючи обстріли у підвалах зруйнованих будинків.
— За час повномасштабного вторгнення я нікуди не виїжджала — пережила окупацію, дочекалася повернення під прапор України. Але справжню цінність життя зрозуміла за один день, — розповідає 67-річна пані Ольга із села поблизу Лимана. — Нічого у світі не варте життя. Нічого не шкода — аби тільки вирватися з того пекла.
Ці історії команда евакопункту чує щодня.
Поруч із державною підтримкою та роботою інших гуманітарних організацій Карітас Краматорськ також допомагає людям, які проходять через цей пункт. Тут працює соціальний гардероб, де люди можуть отримати необхідний одяг та речі першої потреби. Команда фонду передавала до евакопункту ходунці, крісло колісне, палиці для пересування, а також дитячі іграшки та солодощі. Напередодні Різдва волонтери Карітасу привезли сюди святкові смаколики — маленький жест тепла для людей, які вимушено залишили свої домівки.
Попри втому, невизначеність і біль втрати, у цих стінах щодня народжується надія. Бо кожна евакуйована людина — це врятоване життя.
І поки війна триває, тисячі людей продовжують залишати свої домівки у пошуках безпеки. Саме тому підтримка таких місць і спільна робота влади, волонтерів та гуманітарних організацій залишається критично важливою.
#EmergencyAppeal2025 #Карітас_Краматорськ #Caritas_Ukraine #карітасукраїна #caritas #карітаскраматорськ #карітас #caritasukraine #caritaskramatorsk #карітас_краматорськ
Tags: